Хвороба Альцгеймера: що можуть показати сучасні біомаркери крові

Хвороба Альцгеймера: що можуть показати сучасні біомаркери крові

Вступ: чому діагностика ХА змінюється

Хвороба Альцгеймера (ХА) – провідна причина нейродегенеративної деменції, яка розвивається роками і охоплює спектр від доклінічної стадії до легких когнітивних порушень (MCI) та маніфестної деменції. Сучасні антиамілоїдні та антитау-терапії вимагають підтвердження амілоїд-тау патології за допомогою біомаркерів, що зміщує акцент з «клінічного» діагнозу на біологічне визначення ХА.
2024–2025 рр. ознаменували перехід до нових критеріїв NIA–AA та Клінічних рекомендацій Alzheimer’s Association, які офіційно включили плазмові біомаркери (насамперед p‑tau217 та Aβ42/40) до Core‑1 маркерів, достатніх для встановлення діагнозу Альцгеймера в спеціалізованих когнітивних клініках.

Біологічна концепція ХА: AT(N) → AT1T2NISV

NIA–AA рамка 2018 року визначила ХА як біологічний процес за схемою AT(N): A – амілоїдна патологія, T – патологічний тау, N – нейродегенерація. У 2024 р. критерії переглянуті: введено розширений профіль AT1T2NISV (A – Aβ, T1 – розчинні фосфорильовані тау-фрагменти, T2 – агрегований тау, N – нейродегенерація, I – запалення, S – α‑синуклеїн, V – судинні ураження). 
В оновлених критеріях AD може бути діагностована за наявності будь-якого одного позитивного Core‑1 біомаркера (A або T1), включаючи CSF Aβ42/40, CSF p‑tau181/217, співвідношення CSF t‑tau/Aβ42 або валідовані плазмові тести p‑tau217. 

Відповідно до критеріїв NIA–AA 2024, наявність патологічного Core 1 біомаркера, що відповідає вимогам до аналітичної та клінічної точності, може підтверджувати біологічний процес хвороби Альцгеймера. Водночас не всі доступні комерційні blood-based tests мають достатню точність для використання як самостійного діагностичного тесту.

Таким чином, лабораторні й візуалізаційні біомаркери (CSF, PET, кров) стають центральними для діагностики, тоді як клінічні симптоми – для стадіювання та прогнозу.

Кров’яні біомаркери Альцгеймера: фокус на p‑tau217 та Aβ42/40

p‑tau217 як Core‑1 біомаркер

Плазмовий p‑tau217 – фосфорильована форма тау‑білка на сериновому залишку 217, що найбільш специфічно відображає амілоїд‑індуковану тау‑патологію і корелює з Aβ‑PET та tau‑PET. Множинні дослідження показали, що саме p‑tau217 має найвищу діагностичну точність серед p‑tau‑ізоформ: AUC до 0,94–0,95, чітка диференціація AD від інших деменцій та когнітивно неушкоджених осіб. 
Плазмові концентрації p‑tau217 дозволяють з високою чутливістю (≈95%) і специфічністю (≈82–96%) виявляти симптоматична AD, а двопороговий підхід (негативна/інтермедіатна/позитивна зона) мінімізує хибні класифікації та визначає показання до CSF чи PET.
У травні 2025 року FDA дозволило маркетинг (cleared) Lumipulse G pTau217/β-Amyloid 1-42 Plasma Ratio - першого blood-based IVD, дозволеного FDA для допомоги у виявленні амілоїдної патології у пацієнтів віком ≥55 років із симптомами когнітивного порушення. Це підтвердило перехід p‑tau217 з «дослідницького» маркера до клінічного інструменту.

Aβ42/40 та комбіноване співвідношення p‑tau217/Aβ42

Співвідношення Aβ42/40 в CSF давно використовується для підтвердження амілоїдної патології; плазмові аналоги демонструють перспективну, але дещо нижчу точність, ніж p‑tau217. Комбіноване співвідношення p‑tau217/Aβ42 та p‑tau217/Aβ42/40 покращує позитивну/негативну прогностичну цінність і зменшує частку інтермедіатних результатів порівняно з p‑tau217 поодинці.
Guideline Alzheimer’s Association щодо кров’яних біомаркерів (BBM CPG, 2025) рекомендує використовувати тести з ≥90% чутливістю та ≥75% специфічністю як триаж‑інструменти (негативний результат виключає AD‑патологію з високою ймовірністю, позитивний потребує підтвердження CSF/PET), а тести з ≥90% для обох показників – як заміну CSF/PET у спеціалізованих клініках.

NFL (нейрофіламентні легкі ланцюги) як маркер нейродегенерації

Neurofilament light chain (NFL) – структурний аксональний білок, концентрація якого в CSF та крові підвищується при нейроаксональному ушкодженні й нейродегенерації. CSF NFL демонструє виражене зростання при AD й інших деменціях та корелює з когнітивним дефіцитом, т‑тау, p‑tau й Aβ‑патологією. 
Плазмовий/сироватковий NFL добре корелює з CSF NFL (r ≈0,59), зростає при MCI та AD‑деменції порівняно з контролем і має AUC ≈0,87 для диференціації AD‑деменції від когнітивно неушкоджених осіб. Водночас NFL є «глобальним» маркером нейродегенерації, а не специфічним для AD: його рівень підвищується при ALS, FTD, CJD, судинних деменціях та інших нозологіях, що обмежує його диференційно‑діагностичну цінність щодо AD.
У клінічній практиці NFL розглядається як компонент категорії N (нейродегенерація) у схемі AT1T2NISV, корисний для оцінки тяжкості ушкодження, прогнозу та моніторингу, але не як самостійний діагностичний критерій AD.

GFAP, BDNF та інші біомаркери: додаткові «гравці» в діагностичній панелі

Glial fibrillary acidic protein (GFAP) – астроцитарний білок, який у сироватці та плазмі зростає при AD та MCI і має високу діагностичну ефективність (AUC до 0,93, чутливість ≈90%, специфічність ≈82%). Комбіноване використання GFAP із NFL покращує специфічність діагностики AD, дозволяючи ефективніше відрізняти MCI від AD. 
Brain‑derived neurotrophic factor (BDNF) – нейротрофічний фактор, що відіграє роль у пластичності, виживанні нейронів та пам’яті; його Val66Met поліморфізм асоційований із віковим когнітивним спадом, змінами товщини кори скроневих структур та гіпокампа. Метааналізи вказують на взаємодію BDNF Val66Met із Aβ‑навантаженням та APOE‑ε4 статусом, що впливає на швидкість когнітивного погіршення й атрофію, однак консистентної асоціації з ризиком AD поки немає.
Таким чином, GFAP й NFL стають перспективними плазмовими маркерами для категорії N/I (нейродегенерація та запалення), тоді як BDNF – радше генетичний та молекулярний маркер схильності до AD‑пов’язаних змін, ніж діагностичний тест.

APOE: генетичний ризик, а не діагноз

APOE – головний генетичний фактор ризику пізнього ХА: наявність ε4 алеля в гетеро- або гомозиготному стані підвищує відносний ризик AD у 3–4 рази (ε3/ε4) та до 10–15 разів (ε4/ε4). Близько 50% пацієнтів з AD мають ε4, але значна частина носіїв ε4 ніколи не розвиває ХА; навпаки, AD можливий і в осіб без ε4.
Міжнародні рекомендації й позиція American College of Medical Genetics & Genomics не радять використовувати APOE‑генотипування як предиктивний скринінговий інструмент в асимптоматичних осіб через обмежену прогностичну цінність та потенційні психосоціальні ризики. Натомість у нову еру антиамілоїдної терапії APOE‑тестування набуває ролі маркера ризику побічних ефектів (ARIA) при застосуванні моноклональних антитіл до Aβ та використовується після підтвердження AD‑біомаркерами.

Алгоритми призначення тестів: лікарський фокус

1. Хто є кандидатом на біомаркерне тестування?

Міжнародні гайдлайни (Alzheimer’s Association BBM CPG, NIA–AA критерії, європейські консенсуси) наголошують, що біомаркери слід застосовувати в осіб з об’єктивним когнітивним дефіцитом, у яких є обґрунтована підозра на AD або потреба в уточненні етіології для прийняття клінічних рішень (зокрема призначення антиамілоїдної терапії). 
Біомаркерне тестування не рекомендується як скринінг у здорових осіб без симптомів, оскільки клінічне значення безсимптомної AD‑патології, етичні та психологічні аспекти залишаються дискусійними.

2. Клінічно‑лабораторний шлях від первинної ланки до спеціалізованої допомоги

На рівні сімейного лікаря чи терапевта:

• Збір анамнезу, оцінка когнітивних функцій (MMSE, MoCA, тест годинника), психічного стану, функціональної незалежності.

• Базовий лабораторний скринінг (ЗАК, біохімія, ТТГ, B12/фолат, за показаннями серологія на сифіліс/ВІЛ). 

• Направлення до невролога/психіатра, спеціалізованої когнітивної клініки.

При стійкій підозрі на нейродегенеративну деменцію й можливу AD (на рівні спеціалізованої допомоги):

• Нейровізуалізація (МРТ головного мозку – «first‑line» дослідження).

• Розширене тестування (CSF Aβ42/40, p‑tau, t‑tau; Aβ‑PET, tau‑PET) за доступності та показаннями.

• Розгляд кров’яних біомаркерів p‑tau217, Aβ42/40, NFL, GFAP як триаж або заміну CSF/PET відповідно до BBM CPG.

3. Практична панель від Смартлаб  для підтвердження AD

У клінічному сценарії пацієнта ≥55 років із MCI або легкою деменцією, де AD є ймовірною етіологією, доцільний покроковий підхід:

1. p‑tau217 у плазмі (Фосфо‑тау‑білок 217, код 3190).

   • Якщо результат негативний (нижче валідаційного cut‑off) – AD‑патологія малоймовірна, слід шукати інші причини когнітивних порушень (судинні, метаболічні, психіатричні).

   • Якщо результат позитивний – висока ймовірність AD, необхідна підтверджувальна візуалізація/CSF за доступності або – у майбутньому – використання затверджених комерційних p‑tau217/Aβ42‑тестів як заміни CSF/PET.

   • Інтерпретація результату p-tau217 має здійснюватися відповідно до валідації конкретної тест-системи та її встановлених cut-off. Результати різних платформ не можуть безпосередньо порівнюватися між собою

2. Бетаамілоїдне співвідношення (Aβ42/40) від лабораторії.

   • Комбінувати з p‑tau217 (p‑tau217/Aβ42 або p‑tau217/Aβ42/40), що покращує PPV/NPV та зменшує інтермедіатну зону.

   • Інтермедіатні результати (зона невизначеності) – сигнал до CSF‑аналізу або Aβ‑PET.

3. NFL у лікворі/сироватці (NFL 2255/2774).

   • Допомагає оцінити ступінь нейродегенерації, спрогнозувати швидкість прогресування й диференціювати AD від інших нейродегенеративних процесів.

   • Високий NFL при негативних AD‑Core‑1 маркерах – аргумент на користь іншої етіології (ALS, FTD, CJD, тяжкі судинні ураження).

4. APOE генотипування.

   • Доцільне у пацієнтів із підтвердженою AD‑патологією, які розглядають антиамілоїдну терапію; використовується для зважування ризику ARIA та формування стратегії моніторингу.

   • Не рекомендується як інструмент «передбачення» AD у здорових осіб.

5. BDNF (нейротрофічний фактор мозку) та панель «DNA Mind».

   • Мають значення для оцінки загальної нейрокогнітивної та психічної вразливості, стрес‑резистентності, можливих «модулюючих» факторів когнітивного резерву.

   • Не є діагностичними критеріями ХА; використовуються як додатковий елемент комплексної оцінки мозкового здоров’я.

6. Генетична панель Invitae «Спадкова деменція, бічний аміотрофічний склероз і хвороба Альцгеймера».

   • Показана при ранньому дебюті деменції (<60 років), наявності кількох хворих родичів, підозрі на автосомно‑домінантний ранній AD чи інші спадкові деменції.

   • Результати мають інтерпретуватися спільно з генетиком; позитивні патогенні варіанти не замінюють біомаркери, а доповнюють їх.

Інтерпретація результатів

Біомаркери AD слід трактувати в рамках біологічної моделі:

• A+T1+ (позитивні Aβ та p‑tau217/p‑tau181) – біологічно підтверджена AD, незалежно від стадії симптомів.

• A+T1− (ізольована амілоїдна патологія) – «AD‑континуум», доклінічна чи рання стадія; рішення щодо лікування повинні враховувати ризики, вік та коморбідність.

• A−T1+ або A− із високим NFL/GFAP – альтернативні нейродегенеративні процеси, де AD малоймовірна; потрібна широка диференціальна діагностика.

Усі результати слід інтегрувати з клінікою, нейропсихологією та нейровізуалізацією; біомаркер сам по собі не може замінити клінічний діагноз і не повинен інтерпретуватися без контексту.

Висновки 

1. Хвороба Альцгеймера сьогодні офіційно визначається як біологічний процес, діагностований за Core‑1 біомаркерами (Aβ та p‑tau), а кров’яні маркери p‑tau217 та Aβ42/40 інтегровані у міжнародні критерії як інструменти триажу й підтвердження AD‑патології.

2. p‑tau217 у плазмі (зокрема тест, доступний у Смартлаб) має найсильнішу доказову базу як специфічний біомаркер AD; його слід використовувати у пацієнтів з об’єктивним когнітивним дефіцитом, а не для скринінгу здорового населення.

3. Співвідношення p‑tau217/Aβ42 або Aβ42/40 покращує діагностичну точність та зменшує зону невизначеності; при інтермедіатних результатах необхідно переходити до CSF‑аналізу або amyloid‑PET.

4. NFL у лікворі/сироватці, GFAP та інші маркери нейродегенерації й запалення є важливими компонентами категорії N/I, що допомагають оцінити тяжкість та тип нейродегенерації, але не замінюють специфічні AD‑біомаркери.

5. APOE‑генотипування, панель Invitae та «DNA Mind» мають чітко окреслену нішу: перша – для оцінки ризику ARIA при антиамілоїдній терапії, друга – для ранніх та сімейних форм деменції, третя – для нейропсихічного профілю та превентивних стратегій, але жодна з них не є самостійним діагностичним тестом AD.

Список використаних джерел

1. https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC11713362/ 

2. file:///D:/Users/product/Downloads/diagnostics-14-00704-v2.pdf 

3. https://www.alz.org/research/for_researchers/diagnostic-criteria-guidelines 

4. https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC12901380/ 

5. https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC12306682/ 

6. https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC6417790/ 

7. https://www.dec.gov.ua/wp-content/uploads/2019/11/2016_736_ykpmd_dem.pdf 

8. https://www.dec.gov.ua/wp-content/uploads/2025/11/dn_1663_03112025_dod.pdf  СТАНДАРТ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ДЕМЕНЦІЇ ТА ЛЕГКІ КОГНІТИВНІ РОЗЛАДИ 03 листопада 2025 року № 1663

9. https://dspace.zsmu.edu.ua/bitstream/123456789/20900/1/nn24_spec_22-31_2024.pdf 

10. https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC11351463/ 

11. https://jnm.snmjournals.org/content/early/2025/01/07/jnumed.124.268756 

12. https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC12142430/ 

13. https://aaic.alz.org/downloads2025/BBMCPGNewsRelease.pdf 

14. https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC7649343/ 

15. https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC10783973/