Олігоклональні смуги (ліквор/сироватка) (0678)
Опис: Маркер внутрішньоцеребрального (інтратекального) синтезу IgG
Антитіла IgG до протромбіну (2957)
Антитіла до протромбіну (IgG) є клінічно важливим маркером антифосфоліпідного синдрому (АФС) та інших автоімунних станів, пов’язаних із підвищеним ризиком тромбозів і втрат вагітності.
Їх визначення доцільне як додатковий тест, особливо коли «критерійні» антифосфоліпідні антитіла (антикардіоліпінові, анти‑β2‑глікопротеїн I, антикоагулянт вовчака) негативні або сумнівні, а клініка АФС зберігається.
Роль протромбіну
Аналіз «Антитіла до протромбіну (IgG)» – це імуноферментний (ELISA) тест для напівкількісного визначення аутоантитіл класу IgG, спрямованих проти протромбіну (фактор II) у сироватці чи цитратній плазмі крові.
Протромбін є вітамін‑K‑залежним зімогеном (фактор згортання II), який синтезується в печінці й перетворюється в тромбін – ключовий фермент, що каталізує утворення фібрину та активацію тромбоцитів.
Аутоантитіла до протромбіну належать до групи антифосфоліпідних антитіл, які зв’язують білок‑фосфоліпідні комплекси й можуть змінювати роботу коагуляційного каскаду та природної антикоагулянтної системи (зокрема шляху протеїну C).
Клінічне значення
Антитіла до протромбіну (особливо IgG) асоціюються з венозними тромбозами (тромбоз глибоких вен, тромбоемболія легеневої артерії) та є додатковим лабораторним маркером АФС.
Ряд досліджень показав зв’язок IgG‑антитіл до протромбіну та/або комплексу фосфатидилсерин‑протромбін (aPS/PT) з ускладненнями вагітності – ранніми й пізніми втратами, фетальною загибеллю, затримкою внутрішньоутробного розвитку й прееклампсією.
Антитіла до протромбіну часто співіснують з феноменом «антикоагулянта вовчака» й можуть відображати подібний патогенетичний механізм – індукцію гіперкоагуляції при подовженні фосфоліпід‑залежних часів згортання in vitro.
Доведено, що IgG до протромбіну можуть гальмувати інактивацію фактора Va активованим протеїном C, що сприяє утворенню тромбіну й підвищує тромботичний ризик.
Антитіла до протромбіну належать до «не‑критерійних» антифосфоліпідних антитіл, але їх включають до розширених шкал ризику (aPL‑score, GAPSS) та розглядають як перспективний маркер для стратифікації ризику у пацієнтів з підозрою на АФС.
Особливо цінним є їх визначення при «серонегативному» варіанті АФС, коли стандартні антитіла негативні, але клініка тромбозів або акушерської патології зберігається.
Їх визначення доцільне як додатковий тест, особливо коли «критерійні» антифосфоліпідні антитіла (антикардіоліпінові, анти‑β2‑глікопротеїн I, антикоагулянт вовчака) негативні або сумнівні, а клініка АФС зберігається.
Роль протромбіну
Аналіз «Антитіла до протромбіну (IgG)» – це імуноферментний (ELISA) тест для напівкількісного визначення аутоантитіл класу IgG, спрямованих проти протромбіну (фактор II) у сироватці чи цитратній плазмі крові.
Протромбін є вітамін‑K‑залежним зімогеном (фактор згортання II), який синтезується в печінці й перетворюється в тромбін – ключовий фермент, що каталізує утворення фібрину та активацію тромбоцитів.
Аутоантитіла до протромбіну належать до групи антифосфоліпідних антитіл, які зв’язують білок‑фосфоліпідні комплекси й можуть змінювати роботу коагуляційного каскаду та природної антикоагулянтної системи (зокрема шляху протеїну C).
Клінічне значення
Антитіла до протромбіну (особливо IgG) асоціюються з венозними тромбозами (тромбоз глибоких вен, тромбоемболія легеневої артерії) та є додатковим лабораторним маркером АФС.
Ряд досліджень показав зв’язок IgG‑антитіл до протромбіну та/або комплексу фосфатидилсерин‑протромбін (aPS/PT) з ускладненнями вагітності – ранніми й пізніми втратами, фетальною загибеллю, затримкою внутрішньоутробного розвитку й прееклампсією.
Антитіла до протромбіну часто співіснують з феноменом «антикоагулянта вовчака» й можуть відображати подібний патогенетичний механізм – індукцію гіперкоагуляції при подовженні фосфоліпід‑залежних часів згортання in vitro.
Доведено, що IgG до протромбіну можуть гальмувати інактивацію фактора Va активованим протеїном C, що сприяє утворенню тромбіну й підвищує тромботичний ризик.
Антитіла до протромбіну належать до «не‑критерійних» антифосфоліпідних антитіл, але їх включають до розширених шкал ризику (aPL‑score, GAPSS) та розглядають як перспективний маркер для стратифікації ризику у пацієнтів з підозрою на АФС.
Особливо цінним є їх визначення при «серонегативному» варіанті АФС, коли стандартні антитіла негативні, але клініка тромбозів або акушерської патології зберігається.
венозна кров
Перед здачею досліджень необхідно узгодити з лікуючим лікарем прийом і скасування препаратів.
При контролі лабораторних показників у динаміці рекомендується проводити лабораторні
дослідження за однакових умов: здавати кров в одній лабораторії, у однаковий час доби, тощо.
Про прийом лікарських препаратів необхідно повідомити співробітників у відділенні.
Рекомендується здавати кров з 7:00 до 11:00 години ранку або через 4-5 годин після останнього вживання їжі. За 3 дні виключити інтенсивні фізичні навантаження.
Незадовго до взяття крові випити 1–2 склянки звичайної негазованої води. Дітей обов’язково напувати негазованою водою (порціями, до 150-200 мл, протягом 30 хвилин).
Безпосередньо перед взяттям крові пацієнт повинен перебувати в стані спокою не менше 30 хвилин.
Напередодні дослідження виключити:
- прийом жирної їжі;
- теплові впливи (лазня, сауна);
- за 1 годину до проведення дослідження виключити куріння.
Не слід здавати кров:
- під час будь-яких гострих захворювань;
- в день проведення рентгенографії, КТ, МРТ, інструментального обстеження або фізіотерапевтичних процедур, крапельниць (ЕКГ, УЗД не є протипоказанням для здачі аналізу крові).
Обмеження щодо взяття біологічного матеріалу:Дослідження можна здати у всіх відділеннях Смартлаб, окрім Врадіївки.
РЕФЕРЕНСИ:
| Параметр | Норми |
|---|---|
| Антитіла до протромбіну (IgG) / Prothrombin-Ak (IgG) (PTIGG) (2957) | Не виявлено |
ЗНИЖЕННЯ РІВНЯ:
Негативний результат не виключає АФС, якщо присутні інші критерійні антитіла (антикардіоліпінові, анти‑β2‑глікопротеїн I) або стійко позитивний антикоагулянт вовчака, тому оцінювати його слід лише в комплексі з повною панеллю aPL.
У частини пацієнтів антитіла можуть бути виявлені лише на етапі загострення, тому при сильній клінічній підозрі рекомендоване повторне тестування через декілька місяців.
Зниження раніше підвищеного титру може спостерігатися на фоні лікування (антикоагулянтна терапія, імуносупресія) або спонтанної ремісії, але на сьогодні зміни рівня антитіл не використовуються як самостійний критерій для корекції терапії.
ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ:
Підвищення титру IgG‑антитіл до протромбіну асоціюється з:
- підвищеним ризиком венозних тромбозів (тромбоз глибоких вен, ТЕЛА) та, меншою мірою, артеріальних подій;
- акушерськими ускладненнями – повторними мимовільними абортами, передусім ранніми, та іншими проявами АФС‑асоційованої вагітності;
- наявністю або високою імовірністю антифосфоліпідного синдрому (первинного чи вторинного на тлі СЧВ та інших колагенозів).
Високі й стійко позитивні титри зазвичай розцінюють як маркер більшого тромботичного ризику й можливу потребу в інтенсивнішому спостереженні та профілактиці (за рішенням лікаря‑спеціаліста)
показання до призначення:
- Підозра на антифосфоліпідний синдром при:
– венозних тромбозах нез’ясованої етіології (особливо у молодих пацієнтів);
– повторних артеріальних тромбозах у поєднанні з іншими автоімунними проявами. - Звичне невиношування, повторні ранні чи пізні втрати вагітності, внутрішньоутробна загибель плода, прееклампсія, затримка росту плода – особливо при негативних або низько позитивних результати класичних aPL‑тестів.
- Наявність позитивного антикоагулянта вовчака або сумнівних результатів його тестування, коли потрібне додаткове підтвердження наявності aPL.
- Системні автоімунні захворювання (переважно системний червоний вовчак, склеродермія) для оцінки ризику тромбозів і акушерських ускладнень.
- Розширене обстеження на тромбофілію при поєднанні тромбозів, тромбоцитопенії, «незрозумілих» подовжених коагуляційних тестів і підозри на АФС
Антитіла до протромбіну (IgG) є клінічно важливим маркером антифосфоліпідного синдрому (АФС) та інших автоімунних станів, пов’язаних із підвищеним ризиком тромбозів і втрат вагітності.
Їх визначення доцільне як додатковий тест, особливо коли «критерійні» антифосфоліпідні антитіла (антикардіоліпінові, анти‑β2‑глікопротеїн I, антикоагулянт вовчака) негативні або сумнівні, а клініка АФС зберігається.
Роль протромбіну
Аналіз «Антитіла до протромбіну (IgG)» – це імуноферментний (ELISA) тест для напівкількісного визначення аутоантитіл класу IgG, спрямованих проти протромбіну (фактор II) у сироватці чи цитратній плазмі крові.
Протромбін є вітамін‑K‑залежним зімогеном (фактор згортання II), який синтезується в печінці й перетворюється в тромбін – ключовий фермент, що каталізує утворення фібрину та активацію тромбоцитів.
Аутоантитіла до протромбіну належать до групи антифосфоліпідних антитіл, які зв’язують білок‑фосфоліпідні комплекси й можуть змінювати роботу коагуляційного каскаду та природної антикоагулянтної системи (зокрема шляху протеїну C).
Клінічне значення
Антитіла до протромбіну (особливо IgG) асоціюються з венозними тромбозами (тромбоз глибоких вен, тромбоемболія легеневої артерії) та є додатковим лабораторним маркером АФС.
Ряд досліджень показав зв’язок IgG‑антитіл до протромбіну та/або комплексу фосфатидилсерин‑протромбін (aPS/PT) з ускладненнями вагітності – ранніми й пізніми втратами, фетальною загибеллю, затримкою внутрішньоутробного розвитку й прееклампсією.
Антитіла до протромбіну часто співіснують з феноменом «антикоагулянта вовчака» й можуть відображати подібний патогенетичний механізм – індукцію гіперкоагуляції при подовженні фосфоліпід‑залежних часів згортання in vitro.
Доведено, що IgG до протромбіну можуть гальмувати інактивацію фактора Va активованим протеїном C, що сприяє утворенню тромбіну й підвищує тромботичний ризик.
Антитіла до протромбіну належать до «не‑критерійних» антифосфоліпідних антитіл, але їх включають до розширених шкал ризику (aPL‑score, GAPSS) та розглядають як перспективний маркер для стратифікації ризику у пацієнтів з підозрою на АФС.
Особливо цінним є їх визначення при «серонегативному» варіанті АФС, коли стандартні антитіла негативні, але клініка тромбозів або акушерської патології зберігається.
Їх визначення доцільне як додатковий тест, особливо коли «критерійні» антифосфоліпідні антитіла (антикардіоліпінові, анти‑β2‑глікопротеїн I, антикоагулянт вовчака) негативні або сумнівні, а клініка АФС зберігається.
Роль протромбіну
Аналіз «Антитіла до протромбіну (IgG)» – це імуноферментний (ELISA) тест для напівкількісного визначення аутоантитіл класу IgG, спрямованих проти протромбіну (фактор II) у сироватці чи цитратній плазмі крові.
Протромбін є вітамін‑K‑залежним зімогеном (фактор згортання II), який синтезується в печінці й перетворюється в тромбін – ключовий фермент, що каталізує утворення фібрину та активацію тромбоцитів.
Аутоантитіла до протромбіну належать до групи антифосфоліпідних антитіл, які зв’язують білок‑фосфоліпідні комплекси й можуть змінювати роботу коагуляційного каскаду та природної антикоагулянтної системи (зокрема шляху протеїну C).
Клінічне значення
Антитіла до протромбіну (особливо IgG) асоціюються з венозними тромбозами (тромбоз глибоких вен, тромбоемболія легеневої артерії) та є додатковим лабораторним маркером АФС.
Ряд досліджень показав зв’язок IgG‑антитіл до протромбіну та/або комплексу фосфатидилсерин‑протромбін (aPS/PT) з ускладненнями вагітності – ранніми й пізніми втратами, фетальною загибеллю, затримкою внутрішньоутробного розвитку й прееклампсією.
Антитіла до протромбіну часто співіснують з феноменом «антикоагулянта вовчака» й можуть відображати подібний патогенетичний механізм – індукцію гіперкоагуляції при подовженні фосфоліпід‑залежних часів згортання in vitro.
Доведено, що IgG до протромбіну можуть гальмувати інактивацію фактора Va активованим протеїном C, що сприяє утворенню тромбіну й підвищує тромботичний ризик.
Антитіла до протромбіну належать до «не‑критерійних» антифосфоліпідних антитіл, але їх включають до розширених шкал ризику (aPL‑score, GAPSS) та розглядають як перспективний маркер для стратифікації ризику у пацієнтів з підозрою на АФС.
Особливо цінним є їх визначення при «серонегативному» варіанті АФС, коли стандартні антитіла негативні, але клініка тромбозів або акушерської патології зберігається.
венозна кров
Перед здачею досліджень необхідно узгодити з лікуючим лікарем прийом і скасування препаратів.
При контролі лабораторних показників у динаміці рекомендується проводити лабораторні
дослідження за однакових умов: здавати кров в одній лабораторії, у однаковий час доби, тощо.
Про прийом лікарських препаратів необхідно повідомити співробітників у відділенні.
Рекомендується здавати кров з 7:00 до 11:00 години ранку або через 4-5 годин після останнього вживання їжі. За 3 дні виключити інтенсивні фізичні навантаження.
Незадовго до взяття крові випити 1–2 склянки звичайної негазованої води. Дітей обов’язково напувати негазованою водою (порціями, до 150-200 мл, протягом 30 хвилин).
Безпосередньо перед взяттям крові пацієнт повинен перебувати в стані спокою не менше 30 хвилин.
Напередодні дослідження виключити:
- прийом жирної їжі;
- теплові впливи (лазня, сауна);
- за 1 годину до проведення дослідження виключити куріння.
Не слід здавати кров:
- під час будь-яких гострих захворювань;
- в день проведення рентгенографії, КТ, МРТ, інструментального обстеження або фізіотерапевтичних процедур, крапельниць (ЕКГ, УЗД не є протипоказанням для здачі аналізу крові).
Обмеження щодо взяття біологічного матеріалу:Дослідження можна здати у всіх відділеннях Смартлаб, окрім Врадіївки.
РЕФЕРЕНСИ:
| Параметр | Норми |
|---|---|
| Антитіла до протромбіну (IgG) / Prothrombin-Ak (IgG) (PTIGG) (2957) | Не виявлено |
ЗНИЖЕННЯ РІВНЯ:
Негативний результат не виключає АФС, якщо присутні інші критерійні антитіла (антикардіоліпінові, анти‑β2‑глікопротеїн I) або стійко позитивний антикоагулянт вовчака, тому оцінювати його слід лише в комплексі з повною панеллю aPL.
У частини пацієнтів антитіла можуть бути виявлені лише на етапі загострення, тому при сильній клінічній підозрі рекомендоване повторне тестування через декілька місяців.
Зниження раніше підвищеного титру може спостерігатися на фоні лікування (антикоагулянтна терапія, імуносупресія) або спонтанної ремісії, але на сьогодні зміни рівня антитіл не використовуються як самостійний критерій для корекції терапії.
ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ:
Підвищення титру IgG‑антитіл до протромбіну асоціюється з:
- підвищеним ризиком венозних тромбозів (тромбоз глибоких вен, ТЕЛА) та, меншою мірою, артеріальних подій;
- акушерськими ускладненнями – повторними мимовільними абортами, передусім ранніми, та іншими проявами АФС‑асоційованої вагітності;
- наявністю або високою імовірністю антифосфоліпідного синдрому (первинного чи вторинного на тлі СЧВ та інших колагенозів).
Високі й стійко позитивні титри зазвичай розцінюють як маркер більшого тромботичного ризику й можливу потребу в інтенсивнішому спостереженні та профілактиці (за рішенням лікаря‑спеціаліста)
показання до призначення:
- Підозра на антифосфоліпідний синдром при:
– венозних тромбозах нез’ясованої етіології (особливо у молодих пацієнтів);
– повторних артеріальних тромбозах у поєднанні з іншими автоімунними проявами. - Звичне невиношування, повторні ранні чи пізні втрати вагітності, внутрішньоутробна загибель плода, прееклампсія, затримка росту плода – особливо при негативних або низько позитивних результати класичних aPL‑тестів.
- Наявність позитивного антикоагулянта вовчака або сумнівних результатів його тестування, коли потрібне додаткове підтвердження наявності aPL.
- Системні автоімунні захворювання (переважно системний червоний вовчак, склеродермія) для оцінки ризику тромбозів і акушерських ускладнень.
- Розширене обстеження на тромбофілію при поєднанні тромбозів, тромбоцитопенії, «незрозумілих» подовжених коагуляційних тестів і підозри на АФС
Дякуємо за Ваш коментар! Він буде опублікований відразу після перевірки*
*Це необхідно для уникнення некоректних висловлювань, шахрайських повідомлень, образ. Ми стежимо за безпекою наших читачів.