Антитіла до Mi-2 (білково-ядерного комплексу) (0096)

Колагенози – група захворювань, в основі яких лежить зміни в структурі колагену. Зараз частіше використовують термін “системні захворювання сполучної тканини“. Колаген – важливий білок, що забезпечує міцність й еластичність сполучних тканин організму, з яких складаються шкіра, сухожилля, хрящі, кості. При колагенозах колаген змінює свій склад і втрачає властивості.

  Основною причиною колагенозів є спадкові порушення. Ця хвороба може виникнути і внаслідок алергії, травми, порушень імунітету, нестачі речовин, з яких утвориться колаген.

  До колагенозів належать такі захворювання, як: ревматизм, ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак, дерматоміозит, вузловий периартеріїт і склеродермія.

  Для колагенозів характерно стійке підвищення температури, часті артрити й болі в суглобах, вони протікають хвилеподібно – із загостреннями та стиханнями процесу.

  Поліміозит (ПМ) і дерматоміозит (ДМ) – належать до найчастіших ідіопатичних запальних міопатій у дорослих. Жінки хворіють у 2 рази частіше, ніж чоловіки. Хвороба може розвинутись у будь-якому віці, пік захворюваності припадає на вік 10–15 років (дитяча форма) i 35–65 років. Початок захворювання може бути гострим (декілька днів), підгострим (тижні) або хронічним (місяці, роки). У більшості нелікованих хворих розвивається повільна атрофія м’язів та їх контрактура. 5-річна смертність ≈'3f50 %. ДМ підвищує ймовірність наявності злоякісної пухлини у 6 разів, а ПМ — у 2 рази (підвищений ризик раків: яєчника, молочної залози, легені, шлунка, кишківника, порожнини носа і горла, підшлункової залози, сечового міхура та неходжкінських лімфом).

1. '20Загальні симптоми: слабкість, підвищення температури тіла, втрата маси тіла.

2. Симптоми ураження м’язів:

1) переважно симетрична слабкість у м’язах плечового поясу, тазового поясу, а також м’язів потилиці та спини (майже у всіх хворих), призводить до труднощів зі вставанням із сидячого положення, підніманням важких предметів, причісуванням волосся, ходьбою по сходах і т. д., м’язи часто стають чутливими та болючими;

2) слабкість дихальних м’язів — викликає дихальну недостатність;

3) ослаблення м’язів горла, стравоходу та гортані — призводить до дисфагії та дисфонії;

4) ураження м’язів очного яблука (рідко) — ністагм, погіршення зору.

3. Дерматологічні зміни: виявляються при ДМ; їх поява і вираженість не завжди пов’язані з ураженням м’язів; можуть випереджати міозит або розвиватись самостійно (CADM, dermatomyositis sine myositide[дерматоміозит без міозиту]).
Еритематозні зміни часто супроводжуються свербіжем і/або фотосенсибілізацією.
Еритема навколо очей у формі окулярів, з ліловим забарвленням (так звана геліотропна), іноді з набряком повік — патогномонічний симптом, спостерігається у 30–60 % хворих; еритема декольте у формі літери V; додатково еритема задньої частини шиї і плечей (симптом шалика), бічної поверхні стегон (симптом кобури); належать до найчастіших ідіопатичних запальних міопатій у дорослих. Жінки хворіють у 2 рази частіше, ніж чоловіки. Хвороба може розвинутись у будь-якому віці, пік захворюваності припадає на вік 10–15 років (дитяча форма) i 35–65 років. Початок захворювання може бути гострим (декілька днів), підгострим (тижні) або хронічним (місяці, роки). У більшості нелікованих хворих розвивається повільна атрофія м’язів та їх контрактура. 5-річна смертність ≈'3f50 %. ДМ підвищує ймовірність наявності злоякісної пухлини у 6 разів, а ПМ — у 2 рази (підвищений ризик раків: яєчника, молочної залози, легені, шлунка, кишківника, порожнини носа і горла, підшлункової залози, сечового міхура та неходжкінських лімфом).